Студентське самоврядування є своєрідним лакмусовим папірцем для визначення того, чи є молодь, студентство споживачем, а чи активним учасником суспільного життя. Недарма в рамках програми "Tempus" (схеми співробітництва країн ЄС у сфері вищої освіти) саме студентське самоврядування визначене одним із пріоритетів для України в сфері управління університетами. І попри те, що студентське самоврядування в українському варіанті має таку недовгу історію, за час його становлення попри всю специфічність кожного з різноманітних органів студентського само врядування у ВНЗ України вже встигли окреслитися певні спільні тенденції і, що найсуттєвіше, деякі спільні проблеми. Власне, студентське самоврядування є надзвичайно ефективним засобом формування демократичних традицій та культури, прищеплення навичок відстоювати і захищати свої інтереси та інтереси громади, усталення практики використання демократичних процедур.

Але завжди існує як ідеальний образ, так і його реальне втілення. І реальне втілення студентського самоврядування в Україні надто часто не вписується в систему, виходячи за рамки квазідемократичності й академічного авторитаризму ВНЗ. Адже діяльність своєрідних попередників студентського самоврядування за радянських часів - професійних студентських спілок - послужила негативним досвідом. Замість задекларованої ідеї захисту прав студентства в основу їх діяльності було закладено ідею створення по тужного інструменту ідеологічного впливу на формування світогляду та установок студентів.

Отже, досвід самоврядування для українського студентства є не звичним і новим, відтак найпершим завданням, що постало перед усіма без винятку першопрохідниками українського студентського самоврядування, є осягнення й усвідомлення природи самоврядування, усвідомлення того, що криється за гаслом "Університет для студентів" на противагу слогану "Студенти для університету".

Фактично спільним для перших періодів розвитку студентського самоврядування в Україні є розвиток у різних напрямках: зрушили процеси започаткування різноманітних незалежних організацій (таких як Союз українського студентства, Об'єднання студіюючої молоді "Зарево", Українська студентська спілка, студентські братства), плюс і незалежних студентських професійних спілок ("Поступ" та "Пряма дія"), які так і не стали в усеукраїнському вимірі реальними конкурентами офіційним профспілкам.

Після традиційного "стихійного" етапу функціонування нових структур, повинен розгорнутись етап організаційного (або ж законодавчого) їх оформлення. В Україні цей етап був ознаменований прийняттям Закону України "Про освіту" від 23 березня 1991 р. (де закладено визначення органів та прав громадського самоврядування), Положення про державний вищий заклад освіти від 5 вересня 1996 р. (яке містить розділ "Органи студентського самоврядування у вищому закладі освіти"), Типового положення про органи студентського самоврядування від 3 квітня 2001 р., Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 р.

Можливо, декларативність норм більшості цих документів спричинилася до того, що спільною характерною рисою студентського самоврядування стало уповільнення розвитку або лише його імітація. Дуже часто, говорячи про студентське самоврядування в Україні, згадують про "ляльковість" його органів, наводять той сумний факт, що більшість студентських парламентів та рад на сьогоднішній день є своєрідними придатками до адміністрації вищих навчальних закладів. До того ж нерідко ініціатива щодо створення органів студентського самоврядування виходить не "знизу", що є свідченням демократичності та свободи цього процесу, а "згори". І це є не чим іншим як насиллям, результатом якого стає апріорі як організаційна, так і функціональна "несамостійність" органів студентського самоврядування, адже за самою природою своєю вони повинні спиратися на самоорганізацію, саморегулювання та самодіяльність і не допускають застосування спеціального апарату примусу. Чому ж відсутність незалежності, яка просто життєво необхідна для ефективного функціонування будь-яких самоврядних органів, стала характерною спільною рисою для українського студентського самоврядування загалом? Відповіддю на це запитання стане аналіз спільних проблем українського студентського самоврядування.

Перш за все, існує проблема неналежного законодавчого оформлення та, відповідно, необхідність удосконалення нормативно-правової бази. Згідно з існуючим законодавством права участі студентського самоврядування в розв'язанні питань, що стосуються вищої освіти, є лише декларативними, а порівняно з аналогічними правами професійних спілок - дуже обмеженими. Така юридична незахищеність студентських самоврядних органів лише посилює ефект, викликаний небажанням адміністрації ВНЗ делегувати органам студентського самоврядування свої функції та ділитися з ними певними інструментами впливу.

Крім відсутності юридичного інструментарію є ще одна, не менш важлива для незалежності органів проблема: - відсутність достатніх фінансових можливостей для реалізації завдань та виконання власних функцій. Таким чином, на відміну від іноземних "колег" (австрійський приклад: 13,5 євро - законний внесок студента на розвиток студентського самоврядування; польський досвід: обов'язковість фінансового та матеріального забезпечення функціонування органів студентського самоврядування з університетського бюджету закріплено законом) українські органи студентського самоврядування найчастіше стають фінансово залеж ними або ж від адміністрації ВНЗ, або ж від місцевої влади. Але ж погодьтеся, фінансова незалежність - це запорука свободи та самостійності дій.

Інша спільна риса, притаманна українським органам студентського самоврядування, відноситься до розряду "історично зумовлених". Радянська доба, на жаль, не спродукувала необхідної демократичної політичної культури - культури участі. Як би там не було, але для щоденної реалізації прав і свобод на всіх рівнях функціонування суспільства необхідні своєрідні демократичні "стереотипи", певні усталені форми мислення та реагування. Як наслідок, маємо відсутність чіткого механізму, традицій взаємодії та співпраці як між органами студентського самоврядування і адміністрацією, так і з іншими студентськими організаціями та органами студентського самоврядування інших ВНЗ. Звісно, останнім часом спостерігається позитивна тенденція до організації "круглих столів", семінарів, конференцій, які повинні би сприяти так званому "обміну досвідом", але тут найголовнішим є не сам факт їх проведення, а факт участі дійсно активних представників студентських організацій, органів самоврядування, тобто проведення не "заради галочки", а справжнє обговорення, дискусія та вироблення варіантів розв'язання нагальних проблем.

Отож маємо ситуацію "навпаки", коли заходи проводяться радше для демонстрації, а не ефективності, що на жаль, досить часто зустрічається на різних рівнях. Приміром, візьмемо створення Все української студентської ради при Президентові України (звісно ж, з метою сприяння розв'язання проблем молоді, залучення молоді до формування державної політики і т., і т.п.). Попри сам факт по яви такого органу та його певний безперечний позитив (більшість членів ради є студентами) маємо багато неоднозначностей як що до механізму формування персонального складу ради, так і щодо способу її функціонування: ні неодмінної для демократії виборності персонального складу, ні наявності альтернативних кандидатур; не передбачено указом і необхідності представлення в цьому органі найпотужніших студентських організацій, студентських профспілок, органів студентського самоврядування (що, в принципі, є традиційним для такого роду структур).

Безперечно, не можна оминути увагою ще одного успадкування радянської доби, яке породжує спільні проблеми для всіх органів студентського самоврядування. Мається на увазі дуалізм самоврядних органів і студентських профспілок. Ситуацію "профспілки-студентське самоврядування" можна охарактеризувати приблизно так: конкуренція, збіг функцій та повноважень, однак за всього того профспілка має безліч законодавчо закріплених прав, повноважень та гарантій, які й не снилися органам студентського самоврядування. З такими унікальними гарантіями, закріпленими законом, профспілка має такі грандіозні можливості впливати на адміністрацію, захищаючи студентські права, яких не має жодна інша громадська організація. Фактично єдиною "пере вагою" органів студентського самоврядування порівняно з профспілками є їхня потенційно більша "масовість", адже членство в профспілці вимагає сплати коштів, тоді як право студентського самоврядування набувається водночас із вступом до ВНЗ.

Шляхи усунення такого протистояння та ліквідації проблемного співіснування цих двох структур можуть бути різними: від ліквідування самої структури студентської профспілки (що, власне, і ста лося в Польщі) до закріплення на законодавчому рівні однакових гарантій для обох структур, за чого профспілки належить перевести в ранг альтернативних органам студентського самоврядування студентських організацій (що в перспективі має створити здорову конкуренцію, а відтак, вірогідно, забезпечити більш ефективне відстоювання прав студентства). На сьогодні ж дивним чином профспілки спонукають сприяти створенню та діяльності органів студентського самоврядування. Але, по-перше, профспілки як такі не зацікавлені сприяти конкурентам у праві відстоювати інтереси студентства, по-друге, якщо профспілка навіть і "допомагає", заохочуючи ініціативу щодо започаткування студентського самоврядування, то все ж завдання № 1 для неї - зберегти свою роль офіційного представника студентської громади, гальмувати створення ефективної структури студентського самоврядування або ж створити врешті-решт доконечно залежні від неї органи студентського самоврядування.

Усі попередні зауваження щодо органів студентського самоврядування є радше результатом "зовнішнього" впливу різноманітних чинників на їх функціонування. Але є ще, власне, й самі безпосередні учасники та "очевидці" студентського самоврядування студенти. Адже людський фактор часто є вирішальним. Із ним ситуація, знову таки, невтішна. Хоча кількість молоді, котра бере участь у виборах органів студентського самоврядування, й збільшилася на 2002 рік (що, звісно, не може не свідчити на користь більшого усвідомлення можливості індивідуального впливу на ситуацію), все ж високим за лишається рівень байдужості студентів до їх діяльності. Звернемо ся до цифр. Ось дані опитування Центру соціально-політичних досліджень "Європейський вимір": на запитання "Як Ви оцінюєте діяльність студентського самоврядування у Вашому навчальному закладі?" 37% "бюджетників" та 42% "контрактників" відзначили, що органи студентського самоврядування на вирішення будь-яких актуальних питань студентського життя не впливають або що їм нічого не відомо про роботу таких органів у їхньому навчальному закладі; ще відповідно 33 і 22% відповіли, що через органи студентського самоврядування вирішуються тільки деякі актуальні питання студентського життя. Лише кожний сьомий респондент зазначив, що органи студентського самоврядування ефективно впливають на вирішення багатьох актуальних питань студентського життя.

Імовірніше за все, причину такого стану справ треба шукати не в загальному песимізмі, соціальній апатії та зневірі студентства, а в недостатній поінформованості як щодо діяльності органів студентського самоврядування, так і щодо своїх прав та можливостей у стосунках з адміністрацією. Пасивність студентства породжена "інформаційною порожнечею" щодо органів студентського само врядування. Перспективним тут є пропагування самої ідеї студентського самоврядування, можливо, створення сайтів, випуск різноманітних інформаційних матеріалів, які б роз'яснювали студентам завдання та можливості органів студентського самоврядування.

Брак поінформованості причетний, мабуть, і до наступної характерної тенденції у сприйнятті студентами органів студентського само врядування: низького рівня довіри та низького авторитету лідерів органів студентського самоврядування (колегій, рад, парламентів). І в цьому вина не тільки студентів, а й представників студентського самоврядування. Адже звичною справою є використання ними по сад не за призначенням (для захисту прав студентства), а як "плацдарму" для власної управлінської кар'єри: здорові амбіції можна в таких випадках вітати, але до тих пір, доки можливості студентського самоврядування використовуються для колективу, а не у виключно особистих цілях. Виходом традиційно є власне демократія, а саме прозорість, гласність, вільність виборів до органів студентського самоврядування, встановлення достатнього терміну (приміром, на 2 роки) і створення механізмів звітності, відповідальності та зворотного зв'язку між "виборцями" і "обраними". Як бачимо, маємо подібні проблеми, але на різних рівнях: чи то в студентському само врядуванні, чи місцевому, чи на виборах до ВРУ...

Тепер щодо недалекого жовтневого майбутнього - президентських виборів. Адже тоді стане особливо помітною ще одна загальна тенденція: зловживання адмінресурсом та спроби тиску на студентів вищих навчальних закладів під час виборів. І в такій ситуації органи студентського самоврядування можуть, як ніколи, ефективно реалізувати свою основну функцію - захист студентства. Але, враховуючи безліч згаданих проблем їх функціонування, неспроможність органів студентського самоврядування протистояти адміністративному тиску залишається сумним фактом, і, що найгірше, іноді саме органи студентського самоврядування стають інструментами того ж тиску на студентів. Власне, виходить зачароване коло: органи студентського самоврядування лишень тоді будуть спроможні протистояти такому тиску, коли самі будуть сильними, "потужними", з передбаченими повноваженнями, гарантіями тощо.

Варіантами розв'язання проблеми є вже знайомі демократичні вибори органів студентського самоврядування, вжиття ефективних інформаційних заходів, закріплення законодавчого статусу органів студентського самоврядування, які лише за таких умов зможуть виконувати своє призначення не залишати студента сам на сам з адміністрацією.

Що можна сказати, підсумовуючи всі вищенаведені проблеми та тенденції, спільні для становлення та розвитку студентського самоврядування? Найкращим виходом буде навести ряд альтернатив та перспектив, багато з яких відкриваються законопроектом щодо внесення змін до закону "Про вищу освіту" і багато з яких не одноразово пропонувались учасниками семінарів та конференцій представників органів студентського самоврядування. Декотрі з них є справді революційними, і якщо хоча б деякі з положень проекту будуть прийняті, це стане суттєвим кроком вперед.

Так, проектом пропонується надання органам студентського самоврядування ознак юридичної особи, фінансування органів студентського самоврядування шляхом надання не менше 1% коштів, які ВНЗ отримав за надання платних послуг у сфері освітньої діяльності, і плюс 10% стипендіального фонду ВНЗ; надання студентам та аспірантам не менш як 15% квоти в складі вченої ради університету, інституту чи факультету, надання всім студентам ВНЗ рівних прав на участь у самоврядуванні. Що цікаво, виключно за згодою виборного органу самоврядування студентів та аспірантів у ВНЗ приймаються рішення про відрахування студента чи аспіранта із ВНЗ, підвищення плати за навчання, поселення студента чи аспіранта в гуртожиток та виселення з нього тощо.

Звісно, до забезпечення необхідної нормативної бази необхідно зафіксувати розмежування сфери повноважень органів студентського самоврядування і профспілки; проводити методичні інформаційні кампанії з пропаганди ідеї студентського самоврядування, створити раціональну (ефективну) модель органів студентського самоврядування. Лише комплексний і системний підхід до спільних проблем функціонування студентського самоврядування зможе сприяти об'єднанню студентів у громаду, здатну ефективно управляти своїм життям, захищати свої права й інтереси, брати участь у процесі прийняття рішень.

Те, наскільки швидко органи студентського "самоврядування" перетворяться на органи самоврядування, залежить як від співучасті студентів та демократичної налаштованості адміністрації ВНЗ, так і від депутатів ВРУ, які можуть якісно змінити законодавчий статус органів студентського самоврядування. Бо при розгляді питання студентського самоврядування не треба забувати, що саме демократичні принципи обрання до цих органів, їх ефективне функціонування, забезпечення їхніх гарантій є невід'ємною умовою зближення з Болонським процесом.

Источник: http://www.osvita.org.ua/student/samovr/article/03/