Яким чином поєднати у власному здоровому глузду і на поведінці слова "похмілля" та "наука"? На мою думку, це питання є,

водночас, досить риторичним і актуальним. Ті, хто зараховують себе до кола "інтелектуальних інтелигентів" відразу висловлять ноту

протесту і обурення: мовляв, це не поєднувані речі, як можна пиячити (чи випивати?!) і займатись продуктивною науковою роботою?

Це non sens! Проте, не поспішатимемо з висновками і спробуємо розібратись у цій нелегкій і цікавій проблемі. Для цього нам потрібно

відповісти на три питання: 1) "що таке похмілля?" 2) "що таке наука" та 3) "що між ними спільного?"

Один з сучасних відомих сценаристів в Іспанії на ім'я Хуан Бас (Juan Bas), автор ряду статетей до журналу Playboy і Penthouse,

написав цікаву книгу під назвою "Трактат про похмілля", в якій спробував описати цей "жахливий" стан та віднайти для нього

визначення. Не вдаючись у тонкощі авторського аналізу можна відповісти - "это то, что приходит вслед за чрезмерным

употреблением хмеля или пива". Однак, це досить об'ємне визначення, причини якого бувають різні. Сам автор виокремлює різні

види похмілля - "разрушительное" ("Если выживу, никогда больше не буду пить, клянусь!"), яке зазвичай триває два

дні; "гневливое" ("...любое оскорбление, насмешка, обида, попытка наступить на мозоль или какой другой чувствительный орган,

независимо от силы и калибра перечисленных воздействий, провоцируют моментальный взрыв, выпуская на свободу громы и

молнии"); "умопомрачительное", яке буває невротичним і психопатичним ("У страдающих этим видом похмелья и в трезвом состоянии,

как говорится, не все дома"); "пещерное" ("Разновидность самоуничижения, добровольного низведения себя до скотского,

первобытного состояния"), "похотливое" ("Это похмелье свойственно почти исключительно особям мужского пола"),

"любовное" ("...похотливый и ненасытный любовник желает утолять эротическое томление только одним традиционным способом -

занимаясь любовью с женщиной"), "творческое"... та інші.

На цьому слід зупинитись і подякувати автору за його "живий" та публіцистичний стиль оповіді, який дозволяє поглянути на цей стан

людини по-іншому, ніж нам пропонують медичні та фізіологічні дані. А саме? Похмілля - це відчуття свободи від важкого і жахливого

"вчорашнього дійства". Це - пригода, яка сповною свідомість відчуттям "авантюри" та призводить до "розвантаження" нервової

системи людини від різних цивілізаційних "нашарувань" (робота, обов'язки, побут тощо). Коли кажуть, що "випити - розслабитись і

забути про все", у цьому є доля істини. Це ніби перенестись в інший вимір реальності, що сповноє новими враженнями та досвідом

пережитого...

З "наукою" трішки простіше. Наука - форма інтелектуальної (духовної) діяльності, в основі якої знаходиться переважаючий елемент -

"творчість". Навіть, коли мова йде про моделювання та експеремент, все це, нещо інше, як механічні дії без "енергії" творчого плину

думки, креативності уяви. Розвиток будь-якої науки - поява якісно нових і продуктивних ідей. Якісно нове - результат творчості.

Одже, що ж є спільного між "похміллям" і "наукою"? Якось відомий американський актор (володар трьох оскарів) Джек Ніколсон

сказав: "Реальність - це лише наслідок відсутності алкоголю". Даруйте, а чи не є наука втечею від реальності? Втеча у той "світ

Істини", що допомагає краще зрозуміти все, що нас оточує. Навіть та сама фізика... А.Кашпіровський під час розмови з Д.Гордоном

зауважив: "Фізики блище всіх знаходяться до Бога". І зрозуміло, оскільки, розкривають загальні закономірності існування світу.

Це стосується і близької нам з вами теми - наукової творчості. Хіба, коли ви сідає за роботу, намагаючись обміркувати структуру

чергового розділу або занотувати ідею, вам не заважають різні події та думки, що є породження цивілізаційної "волокити" навколо...

Експресивним людям ще важче. Вам потрібен спокій та зосередженність, що породжує стан чистоти та сповнення ентузіазму,

внаслідок відсторонення від побутової атмосфери. Похмілля сприяє цьому. Зауважте, я веду мову не про стан сп'яніння, який в

цілому є важкоконтрольованим і "жахливим", а про відчуття тріумф, яке сповноє вас вранці, що все позаду (навіть, якщо це

"разрушительное" похмілля). Стан "вольової чистоти"! Ось він, чудовий час для наукової роботи. Повірте, я не закликаю вас пиячити-

синячити та паралеьно писати такі "шедеври", що у вашого наукового керівника з'явиться бажання змінити коло власних інтересів.

Ні! Одначе, не слід впадати у транс "сухий закон" на три роки, чи зовсім ігнорувати спиртне. Не п'ють зовсім лише психічно або

фізично хворі та "дурні", що є також "хворими на власні принципи". Як висловився Омар Хаям в одному зі своїх рубаї: перш ніж пити,

слід для себе вирішити "що?", "скільки?", "де?", "з ким?" і "навіщо?". І тоді все буде ОК!

Odd Dec 5 2007, 12:38 AM

Цікаве питання, будемо полемізувати.

Похмілля - явище, а значить його можна охарактеризувати. Параметрами. З точки зору науковця, перш за все кількісними (нехай

навіть невиміряними чи/і невимірюванними). Причинами. Наслідками. Потім - встановити взаємозвязок між параметрами (з

урахуванням зв'язків причинно-наслідкових). Причини - дві - соціально-побутові і фізіологічні (як підвид - інтелектуальні). Наслідки - є.

Два найочевидніші параметри:

1) інтегральна кількість випитого спиртного (тобто сума інтегралів марки напою по випитому об'єму даної марки) з урахуванням ІКК

(індивідуального кореляційного коефіцієнту, L), величина більш-менш фізична, Q=L*summa(integral(dM/dV)).

Основною характеристикою марки напою є його міцність. Але існують також коригуючі фактори (як-то бульбашки в шампанському,

хміль у пиві чи дімедрол в горілці), котрі часто мають якщо не вирішальне, то суттєве значення. Тому М.

2) "інтенсивсніть похмілля" - I - суб'єктивна оцінка власного стану в період похмілля в певний момент часу.

Інтенсивність похмілля я визначаю як прямо пропорційну до ІКВС (Q), I0 = Kodd*Q + A,

де Kodd - константа Odd'a, А - незалежний фактор (враховує зовнішні обставини).

Отже, в певний конкретний момент часу, I(t) = I0*e-c*t, де с - константа, пов'язана із вибором системи координат, в СІ с = 1, не

плутати зі швидкістю світла с!!!

Тепер трохи практики. На практиці я розрізняю три види похмілля:

1) Зранку прокидаєшся НЕ з думкою "де я вчора був і що я вчора пив".

Скоріш за все, пив пиво, може й щось міцніше, нічого поганого не робив. Голова не болить, сушняк - від мінімального до непомітного,

можливо, трохи хочеться сцяти, пардон, (якраз тоді найчастіше згадуєш, що вчора, все-таки, пив).

Фізологічний стан - хороший або чудовий. Однак, якщо таке похмілля трапляється кожен день на протязі тривалого часу, то це,

скоріш за все, до добра не приведе.

2) Зранку прокидаєшся з думкою "я вчора був і пив, і це було добре".

Скоріш за все, пив пиво (не менше 4л) або/і міцніші напої, все робив так, як треба. Голова, якщо й болить, то не довго, сушняк може

бути прихований, але є, сцяти, пардон, за бажанням.

Фізіологічний стан - задовільний або хороший.

3) Зранку прокидаєшся з думкою "де я".

Скоріш за все, пив міцні напої і пиво, робив не зрозуміло що, не зрозуміло де, не зрозуміло навіщо. Голова розколюється, сушняк -

стає попереду інстинктів розмноження, розповсюдження і накопичення їжі, сцяти, пардон, хочеться.

Фізіологічний стан - незадовільний. Ти в ауті як мінімум на сьогодні.

Найцікавіший, з моєї точки зору, стан №2 (правда, як завжди, на середині).

Звісно, ця теорія перебуває в зародковому стані. І я був би дуже вдячний фізикам (боюсь, як хімік, трохи наплутав у формулах),

біологам, та представникам усіх інших спеціальностей, котрі б допомогли мені та автору теми у вирішенні цієї воістину нелегкої і

далеко нетривіальної задачі. Адже зрозуміло, проблема похмілля - то проблема не тільки і не стільки фізична, біологічна чи хімічна,

скільки філософська та історична, ба навіть географічна. Дуже цікаво також дізнатися про змалювання явища похмілля в літературі.

Був би дуже вдячний філологам, котрі б правильно розставили мої коми...я старався...

І наостанок, але це вже зовсім інша тема, похмілля буває не тільки від алкоголю, в мене, наприклад, похмілля буває від різного роду

стимуляторів, опіатів, інших хімічних речовин, ба навіть "травки", ще частіше - від їхньої суміші.

Тому, я вважаю, надалі слід вказувати якого роду у вас похмілля (від цього будуть залежати константи К і А, можливо навіть саме

рівняння стане вищого порядку).

Штайгенвальд Dec 5 2007, 08:03 PM

Бачу моя тема не залишає по собі байдужих. В зв'язку з новими думками, які були викладені щодо ціїє проблеми, хотілося б зробити

ряд коментарів і доповнень.

По-перше, давайте наведемо дефініцію "похмілля". Це - алкогольний абстинентний синдром (постефект), що уповільнює та обмежує

життєдіяльність організму, за рахунок вживання завищених доз алкогольних напоїв. Вважаеться, що похмілля може настигнути

людину вже за декілька годин після споживання алкоголю і продовжуватися до трьох днів. Причинами цього є або вживання

етилового спирту, що призводить до дисгидрій (порушення водноелектролитного обміну), або проміжне "перетворення" етилового

спирту печінкою у ацетальдегід за допомогою ферменту алкогольдегидрогенази. Якщо людина при цьому палить, то никотин може

посилювати важкість похмілля, але, аж ніяк, не є безпосередньою причиною останнього. Окрім цього, ще на стан похмілля

впливають генетична схильність (деякі люди майже не відчувають похмільний синдром, незалежно від кількості випитого, або рідко

відчувають його гнітючий вплив) та психосоматичний еффект (якщо людина очікує на похмілля, то в неї більше шансів його

отримати). Я впевнений, що чітке вживання терміну "ПОХМІЛЛЯ" пов'язане з протіканням стану сп'яніння від наявності в організмі

людини відсотку етилового спирту з різними домішками. Застосування цього поняття до наркотиків ("травка"), почуттів ("похмілля від

кохання") є результатом вживання методу по аналогії і має символічне значення.

По-друге, порушена мною тема "наука і похмілля" є певною гіпотезою в контексті теорії наукової творчості, що покликана виконувати

а) "вітальну" функцію (життєствердність та повнота аспірантського життя-буття проти "схоластичності" та закостенілості образу

аспіранта-заучки, б) психологічно-евристичну (відкриття в собі нових інтенцій та можливостей до творчості), в) етичну (ідея

перетворення стану "камня замість голови" на "творчу лабораторію") та інші.

По-третє, думка хіміка-odd'а є цікавою, але обмеженою та такою, що обмежує. Виокремивши соціально-побутові та фізіологічні

причини похмілля, він так і не висвітлив перші, на мою думку, по одній простій причині - за своєю суттю у похмілля як психо-

фізичного стану не може бути соціально-побутових причин. Я почав post-хміліти від сприятливих для цього побутових обставин, чи

власного соціального стану? Абсурд. А фізіологічні причини він звів до "хімічних формул", цим самим, перепутавши акценти: "хіміко-

органічний" аналіз феномену похмілля замість морально-психологічного огляду взаємодії стану похмілля і наукової творчості.

Р.S. народна мудрість - скільки б ви не випили, але від цього дисертація сама не "напишеться"

Odd Dec 5 2007, 11:59 PM

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
По-перше, давайте наведемо дефініцію "похмілля". Це - алкогольний абстинентний синдром (постефект), що уповільнює та обмежує життєдіяльність організму, за рахунок вживання завищених доз алкогольних напоїв.

Ну, тут можна підійти з двох сторін. Або похмілля - це "алкогольний абстинентний синдром", або абстнинентний синдром - це, щоб не

засмічувати нашу мову іншомовними термінами, "похмілля".

Бачимо, що в першому випадку похмілля - окремий випадок, в другому - загальне визначення. Щоб запобігти подальшій плутанині, а

також у зв'язку із набагато меншим розповсюдженням абстинентних синдромів, що відрізняються від алкогольного, я приймаю

дефініцію Штайгенвальда.

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
Причинами цього є або вживання етилового спирту, що призводить до дисгидрій (порушення водноелектролитного обміну), або проміжне "перетворення" етилового спирту печінкою у ацетальдегід за допомогою ферменту алкогольдегидрогенази.

І те, і іше. "І" замість "або".

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
По-третє, думка хіміка-odd'а є цікавою, але обмеженою та такою, що обмежує. Виокремивши соціально-побутові та фізіологічні причини похмілля, він так і не висвітлив перші, на мою думку, по одній простій причині - за своєю суттю у похмілля як психо-фізичного стану не може бути соціально-побутових причин.

Тут я спішив, і, усвідомлюючи можливість виникнення неправильних трактувань, все ж не став уточнювати свою думку.

Тепер надолужую.

Справа ось в чому. Дійсно, безпосередніми причинами похмілля є порушення водно-сольового балансу, зумовленного "вклиненням"

молекул спирту в мембранні структури клітин, як наслідок, зміна діелектричної проникності середовища, конформацій ліпідів, що

утворюють мембрани і т.п., та отруєння (токсикація) продуктами окиснення, в основному, ацетальдегідом. Так-то все так.

Але я в своєму намірі "охопити більшу територію", опустив ці причини, зосередившись на причинах, що зумовлюють попадання

алкоголю в організм і "запускають" механізми дисгідрії та ферментативного окиснення. На практиці, на відміну від теорії, ми не

можемо відокремлювати стан похмілля від процесу прийому алкоголю.

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
Я почав post-хміліти від сприятливих для цього побутових обставин, чи власного соціального стану?

Я почав вживати алкоголь внаслідок сприятливих побутових обставин і свого задовільного сціального (є гроші) стану.

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
Абсурд.

Абсурд?

Цитата(Штайгенвальд @ Dec 5 2007, 08:03 PM)
А фізіологічні причини він звів до "хімічних формул", цим самим, перепутавши акценти: "хіміко-органічний" аналіз феномену похмілля замість морально-психологічного огляду взаємодії стану похмілля і наукової творчості.

Ну, формули далеко не хімічні, скоріше фізичні. А що таке морально-психологічний огляд без елементарного природничо-наукового

підгрунтя? Підкреслюю, елементарного.

Вся проблема сучасної філософії, і не тільки філософії, а й так званих "наук про людину", на мою думку, в тому, що вони аж занадто

відокремленні від фізичної (в широкому смислі цього слова) науки. Раніше філософи будували свою філософію у контексті, чи то пак,

світлі фізичного експерименту, а зараз - у світлі своїх же теоретичних викладок, вважаючи філософію цілком самодостатньою.

Сьогодні філософ може дозволити собі не знати закону Ньютона. Я, звичайно, перебільшую, гіперболізую, але лише з одною метою -

переконати, що навіть найзагальніші "умозріння" повинні відштовхуватись від чогось матеріального, чогось такого, що можна

виміряти.

Я, наприклад, не розумію як можна робити "морально-психологічний огляд взаємодії стану похмілля і наукової творчості", не

усвідомлюючи, чи не беручи до уваги, що від "сили похмілля" залежить "сила творчості" чи т.п.?

Штайгенвальд Dec 6 2007, 06:53 PM

Продовжуємо! По суті!

По-перше, дуже добре, що мій опонент прийняв дефініцію, принаймні, вже ми знаємо, що поняття предмету нашої суперечки, у нас, є

спільним.

По-друге, ще приємніше, що було визнано факт "неуточнення своєї думки" або, радше, нерозвиненість її, про каузальність феномену

похмілля соціальними і побутовими чинниками. Однак, відразу ж, автор вдається до перекручення значень: "почав вживати

алкоголь внаслідок сприятливих побутових обставин і свого задовільного соціального (є гроші) стану". Вибачте, але виходячи з

цього твердження соціальні та побутові умови є причиною вживання алкоголю та, врешті-решт, сп'яніння, проте аж ніяк не похмілля,

що є "спаданням" інтенсивності впливу хмілю. Це відмінні речі, про що я зауважував ще у першому повідомленні. Подвійний абсурд.

Я не протверезію від однієї згадки про те, що у мене є гроші, за які я прибдав випивку, або у мене прибрана кімната в якій

відбувається "гульня".

По-третє, автор вирішив зробити спробу "логічної диверсії" за рахунок переходу до теми відношення природничо-наукового та

гуманітарного знання. Клас! Одна з моїх найулюбленіших тем! Дозволю собі висловити декілька думок. В історії науки з другої

половини 19 століття загальновизнаним вважається факт(!) розмежування на методологічному рівні "наук про природу" і "наук про

дух". Перші - вивчають закономірності між об'єктами зовнішньої по відношенню до людини реальності. Другі - вивчають все те, що

було створено людиною (духовна культура). Є три класичні праці з цього питання - "Вступ до наук про дух" В.Дільтея, "Науки про

природу та науки про культуру" Г.Ріккерта та "Істина і метод" Ґ.-Ґ. Гадамера. Завдяки цим та іншим працям світова наукова спільнота

зрозуміла, що "книгу природи" потрібно читати, одягаючи окуляри експерименту, а "книгу культури" - в окулярах "переживання" та

тлумачення, що мистецтво це є дещо більше за хімічний склад фарб на полотні, що історію не можливо пізнати "математичними

формулами" та "фізичними законами", що поняття любові та дружби не зрозуміти, посилаючись на психофізіологічні процеси в

організмі людини. Комусь це може подобатись чи не подобатись, але на початок 21 століття - це факт! Тому, в даному випадку, на

мою думку, слід бути краще проінформованим, а потім виносити власне судження.

І, наостанок, по-четверте, ніяких проблем у сучасній філософії з цього приводу не існує. Є "філософія природничих наук", а є

"філософія гуманітарних наук". Кожна з них досить успішно на даному етапі функціонує і розвивається. Філософія не може

викладатися виключно у світлі фізичного експерименту, оскільки вона виникла раніше за останній і за своїм визначення є ширшою за

будь-який експеримент. Тому, мета мого опонента - "переконати, що навіть найзагальніші "умозріння" повинні відштовхуватись від

чогось матеріального, чогось такого, що можна виміряти" - нажаль залишиться лише "утопічною" мрією, оскільки, а) будь-якому

вимірюванню передує попереднє теоретичне моделювання (в голові!) як "мисленевий експеримент", а також б) митець ніколи не

погодиться з тим, що його творчість можна пояснити від хімічного складу фарб або матеріалу полотна.

Р.S. світ - це не лише світ фізичних об'єктів, хімічних реакцій та вимірювальних операцій.

Тому, краще про похмілля.

Odd Сьогодні, 12:34 AM

Окей, що ми маємо?

З одного боку, соціально-побутові причини не являються причинами похмілля, а "являються причинами вживання алкоголю і, врешті-

решт, сп'яніння, проте аж ніяк не похмілля". Мене зрозуміли правильно, так, а опонент розмежував стан сп'яніння і стан похмілля,

"тріумфу", ще в першому пості, все так. Однак таке розмежування в нього відбулось лише раз, аби акцентувати відмінність

"стану сп'яніння, який в цілому є важко контрольованим і "жахливим"" від "відчуття тріумфу, яке сповнює вас вранці, що все

позаду". У всіх інших випадках автор, між іншим як і я, оперує ширше, і зовсім не намагається якось виокремити, абстрагувати,

похмілля від самого процесу чи факту сп'яніння, "не закликаючи нас пиячити-синячити та паралельно писати такі "шедеври", що у

вашого наукового керівника з'явиться бажання змінити коло власних інтересів" (де тут похмілля, шановний), і ми йому віримо, і

кажемо йому "спасибі". Отже, стан похмілля, очевидно, нерозривний з процесом вживання алкоголю, принаймні логічно, про

фізіологію я мовчу, а значить, вибудовується послідовний "ланцюжок", скріплений причинно-наслідковими зв'язками. І ще, мені не

видається абсурдним твердження, що похмілля зумовлюється наявністю, точніше, якщо можна так висловитись, "спаданням

наявності" алкоголю в організмі, поява котрого зумовлена причинами, в тому числі, злощасними соціально-побутовими. Я не

заперечую, що "я не протверезію від однієї згадки про те, що у мене є гроші, за які я придбав випивку, або у мене прибрана кімната

в якій відбувається "гульня"", грошей нема, бо на них я придбав випивку, все так. Однак, приклад відверто не вдалий,

"психосоматичний ефект", скажемо, існує, а значить від думки, бодай і абсурдної, теоретично можна й протверезіти.

Тепер, з боку іншого, точніше бік той самий, тільки під дещо іншим кутом зору. Опонент навряд чи буде заперечувати, що

інтенсивність похмілля буде пропорційно відображатись на ефемерній "творчій силі", "енергії" і т.д., позитивно чи негативно - питання

інше. В свою чергу, інтенсивність похмілля ( якщо виключити "абсурдні думки", котрі зазвичай зводяться до шуму, на зразок

електромагнітного) буде пропорційною до кількості спожитого (хотів написати "випитого", але ж можна, наприклад, їсти замерзле

пиво) алкоголю, споживання котрого зумовленого вже відомо чим. Отже, якщо опустити ланцюжок алкоголь-сп'яніння-похмілля,

залишаються "першопричини" і "наслідки" - "творча сила" і, дай Біг, наукова робота, далі, будь-ласка, самі.

Звідси напрошуються багато запитань, я озвучу лише два.

1) Чи допустимо розглядати тільки похмілля, без інших складових "ланцюжка"?

2) Чи являється похмілля (для стислості, слід розуміти всю послідовність) або чи може бути/стати похмілля активним інструментом,

методом? Чи, можливо це просто пасивний перехідний стан або, можливо, похмілля - це деяка трансцендентальна сила?

І т.д.

Тепер трохи про "логічно диверсію", без сумніву вона такою являлася. Я ризикнув зачепити тему філософії і науки, повністю

усвідомлюючи, що практично не маю жодної підготовки до неї. Втім, вважаю, провів це цілком достойно, може тому що живу в 21 ст.?

І не відмовляюсь від намагань ввести "природничу" складову у цю полеміку, підкреслюю, полеміку, нехай дискусію, і, не дай Біг,

суперечку.

P.S. Не похмеляймося!!! Правильний опохміл приводить до тривалого запою!!! Міністерство попереджує!!!