Сам пишу - сам чатаю

ку-ку

Дата: Четверг, 2006-12-14, 11:42 AM | Сообщение # 1

ПроФФесор

Группа: Пользователи

Сообщений: 1032

Репутация: 4

Статус: Відсутній

Це вам не банальні віршики, це - сила прозаїчного слова. Все, що вже переболіло автору я пропоную викидувати сюди

Всіх мав і буду мати!!!

Сообщение отредактировал ку-ку - Четверг, 2006-12-14, 11:42 AM

ky-ky

Дата: Четверг, 2006-12-14, 11:55 AM | Сообщение # 2

Группа: Удаленные

АнтиМарія
І щоби кров”ю скроплений
він міг здичавіти від люті
Розділ І
- Ющенко, Ющенко, Ющенко! – горлали радісні ейфоричні юрби. Падав легкий сніг. Із ротів цих юрб йшов важкий пар - було холодно. Перший день революції про який вона згодом болісно згадає народжуючи свого первістка.
- Мамо, мамо! – з потом на обличчі, зі здутими венами на лобі прокричала вона в болісному екстазі. Зачаїлася тиша і раптом з наростаючим криком затріпотіло в руках лікаря дитя.
- Ющенко, Ющенко, Ющенко! –Всі з шаленими криками йшли до серця Києва щоб справдити свої мрії про нову Україну, щоб захисти свій вибір, щоб жити краще було.
В цій юрбі одного дня і з”явилася вона. В білій куртинці, блакитних джинсах вона була ще зовсім дитиною, років п”ятнадцяти. Пряме довге волосся, що вкривало її плечі, надавало обличчю незбагненності і притягаючої грайливості.
- Дівчино, а ти також на майдан – запитала жінка середнього віку з червоним обличчям
- Так. А чому ви питаєте?
- Ти така молода…
Молода…Але не про юність йшла мова, а про її майбутнє. Йшла вона свідомо хоча давно вже було темно.Але відступути вона вже не могла, бо дома її ніхто не чекав. Саме тоді і сяйнула божевільна ідея провести ніч на майдані, та не просто провести, а скропити його кров”ю своєї цноти.
Майдан кипів людьми і дуже важко було проточитися в натовпі. Але стрімко вона пройшла вона до вулиці, що піднімалася вгору повз пам”ятник Незалежності. Навколо нього розгорнулося наметове містечко. Підійшла до хлопця,що вартував межу
- Привіт – невинно сказала вона
- Сюди не можна!
- Але я хочу бути тут, я вже не можу йти додому, тут мій дім
Хоч це було дуже наївно, але хлопець задумався
- Зараз я схожу до головного
Хлопець зник, а його заступив інший. Вона стояла притупцьовуючи ногами від холоду, сумирно чекала доки той не повернувся
- Я сказав, що ти моя сестра , можеш пройти, я піду з тобою – Проговорив він тихо, стоячи біля неї
Спустившись засніженими східцями, вони зайшли до найближчого намету. Там було пусто.
- Вже ніч, всі на чергуванні. Ти грійся, а я зроблю тобі цаю і чогось попоїсти
- Я – Марія
- Я – Іван
Вона сиділа і з цікавістю розглядала його. Івану було років двадцять, Світловолосий юнак седнього зросту і статури
- Ось візьми…
Попоївши вони стали розмовляти
- А ти чому тут – спитала Марія
- За ідею!
- Точно?
- А чому мені брехати?!
- Я також за ідею. Я прийшла окропити кров”ю Майдан. І щоби кров”ю скроплений він міг
здичавіти від люті!!! – коли вона це говорила її очі горіли небаченим натхненням, мов у божевільної
- Я тебе боюся. Що ти надумала?
- Я прийшла сюди втратити цноту, ти мені допоможеш?
- Я так не можу…
- Іване! Це наша революція, це наша ідея. Ти так не можеш? Ти так не можеш говорити!
Запала мовчанка. Згодом було видно лише дві тіні, що йшли в арку під жінкою-янголом.
- Іване, ти мене любиш?
- Так сестро, люблю…
Їй було боляче, її руки примерзали холодного мармуру, але жодного зойку не здійнялося з її грудей.

- Це моя дитина, тату!
- Чому ти не кажеш хто батько? Хто батько?
- Хто батько? Батько – майдан!