Маленька і тендітна наче вишня
Як намальована вона
Володарка світів всевишня
Творець один твій - сатана

Захоплююся і клонюсь
пред ці цікаві дивні форми
Але буває срака як гарбуз
трапляються відхилення від норми

Якщо дуже чогось хотіти
то воно до тепе прийде-
і не знатимеш ти,
де від цього подітись
і куди тобі утекти

Якщо думати сильно і часто
про одну омріяну річ,
то дожити можна до стапрості,
а отримати тільки її

Так і будемо все життя нидіти
та втумані по місту іти
А коли зустрінем омріяне -
протупцюємо повз,
не впізнавши...

То навіщо ж тоді іти?

"Тобі до того що за сране діло,
Ти хто такий, що морду тут свою розкрив?"
"Я - твоє ранами від голок вкрите тіло,
і совість, що її диявол спокусив."

"Плювати хтів на всіх, тим більш на тебе,
я люблю тільки кайф і ненавиджу інше все!"
"Твій кайф - ілюзія, її прогнати треба,
Твій кайф твою погибель принесе."

"Усі ми здохнемо, хтось рано, хтось пізніше,
ми рождені, щоб згнити у труні."
"То може краще пізно, ніж раніше,
шприцом рахуючи до смерті куці дні?"

"Ти знаєш, Совість, може дійсно краще
померти в старості від серця небиття,
чи від інсульту, аби трохи важче
помучитись в кінці свого життя.

Та перед тим потрібно вибрати роботу,
машину, дім, дружину, діточок,
ходити з другом на рибалку у суботу,
в неділю члена боулінг клубу одягти значок.

І так - із дня у день, щотижня і щороку,
та щоб не змучитися цей тягар нести,
зробить собі нову татуїровку збоку,
купити новий тєлік, і новую коханку завести.

ОГО! Це ж треба було загрузитись на приході,
усе це совість, Совість, ти чому мовчиш,
порадь, у мене з голови дилеми не виходять,
хоча які, чувак, дилеми, коли ти торчиш?!!!"

А на Різдво я буду в твоїй кімнаті ялинкою,
А тінь моя змерзла буде шататися попід вікнами,
А ти далека й чарівна сміятися будеш лунко,
Вливаючи в глечик шлунку дешеві совіцькі вина.

А потім в сусідній кімнаті із кимсь невідомим і п'яним
Ти будеш ділити каву - це пішло, проте романтично.
Я вийду надвір, а за мною моя тінь буде бігти по п'ятах,
Я буду всіх крити матом - невиховано й нестилістично.

Бруківки холодна нитка вести МЕМЕ не крізь квартали,
Я здалеку вчую гомін червоних блискучих вагонів.
Я ляжу на мокрі шпали, віддавши себе на поталу
Залізному пресу трамвая, сказавши нарешті: "годі".

І прошу не забувати, що я - різдвяна ялинка,
Тож мною розтоплять буржуйку після шаленої втечі.
А під трамваї краще падати там, де зупинка,
Бо мертве кохання завжди - для когось зігрітий вечір. " (цитата)

Best regards, editorial board.